180 років від дня народження М.Кропивницького присвячується

ЖИТТЯ, ПРИСВЯЧЕНЕ ТЕАТРУ

Артист, художник з голови до ніг,

Він сміхом потрясав притихлу залу,

Скорботою будив юрбу опалу

І слово, як алмаз, беріг.

Блажен народ, що мав такого сина,

Там, де його терниста путь ішла,

З нових квіток і колосків звила

Вінець йому безсмертний рідна Україна

(Максим Рильський) 

  Сьогодні – ювілей людини, якій належить найпочесніше місце у плеяді видатних діячів демократичної культури кінця XIХ —початку ХХ ст. 

  Марку Лукичу Кропивницькому виконується 180 років. Він був унікально різнобічно обдарований: не тільки класик драматургії, геніальний актор, режисер-реформатор, засновник театру світової слави, а й відомий поет, композитор, диригент, співак, перекладач; талановитий організатор і керівник театру, чудовий педагог, який відшукував у народі таланти і копіткою працею виховував iз них майстрів професійної сцени. Він до того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, засновником театру для дітей, єдиного на той час на теренах всієї російської імперії.

Театр Кропивницького був тоді справжнім джерелом української культури. До складу цього колективу увійшли такі відомі в майбутньому майстри української сцени: М. Заньковецька, М. Садовський, Л. Линицька, П.Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська-Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, з яких Кропивницький виплекав славнозвісних зірок світової сцени. Не дарма сучасники називали його Батьком українського театру.

Марко Лукич був справжнім лідером нації тих буремних для України часів, був на вістрі епохи. Преса Петербурга, столиці тодішньої Російської імперії, називала Кропивницького «Сонцем України», вважала його після народного поета Тараса Шевченка найбільш улюбленою і популярною особистістю.

Його іменем назване наше місто. 14 липня 2016 року згідно із законом про декомунізацію Верховна Рада України перейменувала місто Кіровоград на Кропивницький.

Пропонуємо, для знайомства з життєвим та творчим шляхом М.Л.Кропивницького, переглянути віртуальну відеопрезентацію "Життя, присвячене театру"

ПАНАС МИРНИЙ - ГЕНІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

"Є люди, що найважчу тугу виливають сміхом, жартами.

 Про них завжди кажуть, що вони ніколи горя не знають. 

За це і звуть їх щасливими" (Панас Мирний)

  Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині. При хрещенні нарекли Афанасієм.
  Панас Якович (Панас Мирний) належить до тих українських класиків пера, яким вдалося водночас побудувати блискучу державну кар’єру та реалізувати себе в письменництві. Держава належним чином оцінила працю чиновника А. Рудченка (до речі, за 40 років служби він ні з ким не конфліктував, тому не випадково і його позитивні герої відзначалися добротою і вмінням прощати): він отримує орден Станіслава ІІ ступеня, а згодом — орден Анни ІІ ступеня, а в 1914 р. — чин дійсного статського радника (чин цивільного генерала, що прирівнювався до губернаторської посади). Крім того, Панас Якович був членом Полтавської громади. Як член комісії міської Думи він брав активну участь у спорудженні пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.

  З нагоди 66-річчя у 1915 р. А. Рудченка вшановують як високого за рангом, талановитого й сумлінного чиновника. Водночас полтавська жандармерія розшукує «політично підозрілу особу» Панаса Мирного. Через те, що А. Рудченко писав під псевдонімом і жодного разу не опублікував своє фото, не шукав людської слави, його особа була не відома жандармерії.
  Підтримував Панас Мирний тісні зв’язки з багатьма діячами української культури М. Лисенком, Старицьким, І.Карпенком-Карим, М.Л.Кропивницьким, М.Коцюбинським, Лесею Українкою, М.Заньковецькою та іншими. П. Мирний знаний як дослідник і палкий агітатор української мови та перекладач (на українську) творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Тургенєва, О. Островського, У. Шекспіра, Г. Лонгфелло та інших. На початку ХХ ст. Панас Якович навіть уклав невеличкий українсько-російський словник, який, на жаль, так і не було опубліковано — він залишився у рукописі.

Своє справжнє взаємне кохання – Олександру Шейдеман, Панас Мирний зустрів у 40 років у Полтаві. Познайомилося майбутнє подружжя Рудченків на суботніх літературних вечорах у полтавського етнографа Віктора Василенка.    26- річна Олександра Шейдеман була капітанською донькою та генеральською сестрою. Вона закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат та Харківське музичне училище, була начитаною, знала кілька іноземних мов. На момент зустрічі з Панасом Яковичем, Олександра Михайлівна не збиралася надовго залишатися в Полтаві, бо мала багатого нареченого лікаря в Петербурзі.
Сорокарічного Панаса Яковича Олександра одразу ж вразила у саме серце. Його зачарувала не тільки її молодість та глибокі блакитні очі, а й знання літератури та музики. Крім того, на чоловіка вплинуло й те, що майбутня обраниця жила не за батьківські кошти, а сама заробляла на життя, викладаючи музику в Полтавському інституті благородних дівчат. На той час серед панночок таке траплялося не часто. Мовчазний та замкнений з дитинства, Панас Рудченко вирішив будь-що добитися взаємності від красуні.

  У квітні 1889 року закохані одружилися. Весілля було скромним, святкували в Карлівці в домі нареченої. Батьки та рідні нареченого навіть не приїхали, лише надіслали листівки. Олександра була порядною дружиною та гарною матір’ю, подружжя виховувало 3 синів – Віктора, Михайла та Леоніда. 

  Літературна спадщина Панаса Мирного - це унікальні для свого часу твори, що не втратили своєї актуальності і сьогодні. В них, як вища художня цінність, відображалася правда життя, реальність показувалася такою, якою і була.
Джерело: Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

В серцях і книгах - пам'ять про війну

Цього року виповнюється 75 років історичної Перемоги у Другій світовій війні. 8 травня - День пам'яті та примирення та 9 травня - День Перемоги над нацизмом мають бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом. Ця дата залишиться найвеличнішим спомином у серці кожного громадянина України. Наші пам'ять і совість велять нам не залишати поза увагою братських могил і пам’ятників на місцях колишніх концтаборів, ветеранів війни, солдатських вдів та «дітей війни». Наш святий обов’язок вшанувати пам'ять загиблих, віддати належне живим учасникам і свідкам війни.

Надійним носієм пам’яті у всі часи була і зостається книга.

Чи можливо правдиво і чесно описати війну? Кожну війну кожен народ переживає по-своєму. І його письменники теж пишуть про неї по-своєму. Війна завжди народжує багато літератури… Читайте!

Кращі книги про Другу світову війну

   Гнатюк, О. Відвага і страх [Текст]: [пер. з пол.] / О. Гнатюк. – 4-те вид. – Київ: Дух і літера, 2018. – 488 с.: іл. – (Бібліотека спротиву, бібліотека надії).

«Відвага і страх» -  саме те, чого потребує суспільство у стані перманентної війни з минулим.

Авторка книги - професор Варшавського університету, відомий українолюб. Книгу Ольги Гнатюк «Відвага і страх» було презентовано 10 вересня 2015 року на Форумі видавців.
Це історичне видання про Львів часів Другої світової війни. Головну увагу зосереджено на поведінці людей, які постали перед загрозою смерті. Однак незвичність оповіді, що спирається на щоденники, спогади, листи і навіть протоколи допитів, полягає не тільки в цьому. Йдеться про долю людей і водночас долю польської, української та єврейської інтелігенції, про складні стосунки між ними, про різні вияви солідарності та ворожості, в основі яких лежали відвага і страх. Читачі у відгуках зазначають, що після прочитання книги лишається відчуття, що сам там побував – ходив тією бруківкою, слухав те радіо, і разом з героями книги переживав біль і страх війни.

 

 Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941-43) [Текст]: роман-хроніка / Докія Гуменна. – Нью-Йорк : Слово, 1956. – 488 с.

«Хрещатий Яр» – твір про життя і настрої Києва 1941-1943р. – побачив світ у Нью-Йорку 1956 р. і одразу набув широкого розголосу. Читачів схвилювала щирість і правдивість зображуваних подій, адже сама авторка лишилася в окупованій фашистами столиці, набула гіркого досвіду зіткнення з ворожою системою мислення і діяння, емоційно та реально пережила все те, що згодом стало документальним підґрунтям роману. Поза сумнівом, читацьку аудиторію привабила новизна заявленої тематики, адже Д. Гуменній належить відносна першість у змалюванні воєнного Києва. «Хрещатий Яр» виділяється з-поміж інших творів про Другу світову війну «своєрідним баченням тих незвичайних подій і настроїв, учинків, спонтанних суджень у найрізноманітніших прошарках суспільства», адже життя звичайних людей в окупації, як тоді казали «при німцях», багато десятиріч залишалося закритою зоною.

 Самчук. На білому коні. На коні вороному [Текст]: спомини і враження: у 2 ч. / Улас Самчук. – Острог: Нац. ун-т «Остроз. акад.»; Луцьк: Твердиня, 2007. – 421 с.

Цей автобіографічний твір відомого українского прозаїка, що охоплює період Другої світової війни, вперше виданий на теренах України. Раніше «На білому коні. На коні вороному» видавався ще за життя письменника в Канаді. Ця книга – одне з небагатьох свідчень того, наскільки важко було представникам української інтелігенції перебувати в умовах окупації. 
Улас Самчук, як видно зі споминів, прагнув будь-якою ціною зберегти свою людську і національну гідність і, будучи далеко за кордоном, зумів передати настрої земляків та неповторний менталітет свого краю. Персонажі та події не вигадані. Тут читач знайде багато знайомих імен: Олена Теліга, Євген Маланюк, Олег Ольжич… Книга буде цікавою для українського читача.

Андрусяк М. Брати грому [Текст]: худож.-докум. повість /    М. Андрусяк. – Коломия : Вік, 2005. – 830 с.: іл.

Перший том з відомої трилогії М. Андрусяка «Брати грому», «Брати вогню», «Брати просторів» (остання вийшла у 2008 р.) У художньо-документальній повісті «Брати грому» автор розповідає про звичайних людей, українців, волею долі яким судилося стати легендарними борцями з окупантом, витерпіти тортури в більшовицьких катівнях, пройти безоднями задротованих вмістилищ неволі і залишитися людьми, справжніми українцями, героями без почестей і відзнак, які жили та вмирали за незалежність України. Ця правдива розповідь змушує кожного українця збагнути та усвідомити свій історичний обов’язок перед рідним народом, бо відродження нашої всеукраїнської духовності залежить нині від кожного з нас.

"Цікавинки з бібліотечної скриньки"

Чи знаєте ви, що... 4 травня – День народження розкладної парасольки.

Парасолька – пристрій, призначений для захисту людини від сонячних променів і дощу. Часом винаходу парасольки вважається середина XI століття до нашої ери. Вперше цей пристрій почали застосовувати в таких країнах, як Індія, Китай, Тибет, а потім Стародавня Греція і Рим. У Західній Європі парасольки з’явилися у XVII столітті. Перша розкладна парасолька винайдена в Парижі 4 травня 1715 року. Вона служила захистом від сонця. А від дощу парасольку вперше застосував англієць Джонас Хенвей в 1750 р.

Цікаві факти: 

 ➤ В Індії символом багатства і влади вважалася парасоля. Чим знатнішою була людина, тим більше її свита мала право носити за ним парасольок. Володар мав 13 парасольок, що символізували сонце і розташовані навколо нього 12 знаків зодіаку.

➤ У Тібеті білі або жовті парасолі вважаються символами духовної величі, тоді як світській владі більше відповідають парасолі з павиного пір'я. Потім зі сходу парасолі перекочували в Древню Грецію, потім — в Рим, де ними користувалися лише жінки.

➤ У 1969 році Бред Філіпс отримав патент США на складану парасолю, яку компанія Totes почала продавати в США в 1970 році

➤У 2012 році на одному з бульварів міста Агеда в Португалії розташувалася яскрава і неповторна інсталяція, створена фірмою "Sextafeira", яка називається "Ширяючі парасольки". Дана інсталяція так сподобалася людям, що вона вже третій рік прикрашає вулиці міста, не тільки радуючи око великою кількістю кольорів, але і даруючи прохолодну тінь у жаркі дні або проливні будні.

➤Вслід за Агедою, весною 2013 року Вулиця Парасольок з'явилася в Анталії. Розташована вона в центрі міста, неподалік від Калєїчи і вулиці Ататюрка. Насамперед, Вулиця Парасольок вражає своїм оформленням. Близько 600 парасольок найрізноманітніших кольорів як ніби ширяють у повітрі. Незважаючи на те, що парасолька вважається певним символом негоди, строкаті фарби, використані в оформленні, створюють атмосферу веселощів і безтурботності, і зовсім не нагадують про дощ. Хоча є в них і практична функція - порятунок від настирливого сонця.

Детальніше: https://senfil.net/index.php?newsid=26