Коли я відкрила цю книжку, думала, що це легка романтична
повість про кохання. Помилилась. Ні, кохання тут Є, але переважає ТУГА.
Два брати – Павло та Петро, які виховувались одними
батьками виросли з такими протилежними ставленням до життя, з різним
відношенням до людей, до цього жорстокого світу.
Для Петра, який уже десять років, після драматичних
подій, живе в селі самотній, майже зломанний спогадами, важливі – порядність,
чесність, співчуття і бажання допомогти простим сільським жителям: бабі Усті та
її онуку Слабому Тимошу, Валентину Петровичу, який вболіває за створення сільського
музею, і Валерію, що повернувся із зони АТО і став байдужим до всього,
маленькому мрійнику Юркові, який хоче стати лікарем, щоб лікувати свого
друга-інваліда.
А брат Павло? Він приїздить рідко в село на дорогій
автівці, хизується своїми статками, будинками, коханками, дружбою з колишнім банкіром
Димитріаном Бальмеченком, який повернувся в село, щоб забрати в односельців
ставок, музей, стадіон, старий сад, бо у нього є головне: великі гроші… і
влада!!!
Я отримла багато емоцій від цієї книги. Раджу почитати. І
делька влучних цитат із твору:
ü 💥«Насправді
минуле не зникає, воно продовжує існувати, як паралельний світ»
ü 💥«Щастя
йде за тим, хто зберігає йому вірність…»
ü 💥Кому
потрібна правда про себе? Почувши її людина не зміниться!!!!»
