1 лютого минає 125 років від дня народження Євгена Маланюка. Євген Маланюк був із одним із найбільших поетів української діаспори після Першої та Другої світових війн. Українці вперше детально і без упереджень ознайомилися з його творчістю 1989 року в журналі "Україна" (№ 47). Бо до того часу ім'я Євгена Маланюка вважалося в нашому закритому світі одіозним. З наступом сталінізму цього поета, як лиш могли, обливали болотом, називали "ворогом народу", "українським фашистом" тощо, хоча творів не друкували.
Євгена Маланюка, епіграфом життя якого можуть бути його ж власні слова "На хресті слова розіп'ятий цвяхами літер", вважають однією з найяскравіших постатей української літератури минулого століття, її класиком.
Народився поет 1 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в невеличкому провінційному містечку Новоархангельську – на одвічному покордонні княжої Русі й половецьких степів, Запоріжжя та Речі Посполитої, Гетьманщини й Дикого поля. Незважаючи на скрутне матеріальне становище, батьки змогли дати Євгенові добру освіту. Він успішно закінчив Єлисаветградське земське реальне училище. До речі, писати вірші хлопець почав саме гімназистом. Він мріяв стати інженером та вступив на перший курс Петербурзького політехнічного інституту. Але на заваді подальшому навчанню стала Перша світова війна.
Спочатку юнак потрапив до запасного піхотного полку, а згодом став молодшим офіцером у кулеметній роті фронтової частини.
1918 року Євген гадав, що війна для нього скінчилася, але після короткої відпустки він знову взяв до рук зброю: поет став на захист Української держави. На нього чекали ще три роки війни. Війни, у якій тричі доводилося здавати ворогові Київ, у якій був "кривавий листопад" 1919 року. коли внаслідок жорстоких боїв та тифу в сотнях залишалося по 5–10 бійців, а полки нараховували по 50–60 багнетів. А ще – 1920 рік, коли після запеклих боїв 21 листопада о 17-й годині був відданий останній салют рідній землі і тридцятип'ятитисячне військо перейшло польський кордон.
Саме в таборах інтернованих, розкиданих по всій Польщі, приходить усвідомлення віддати своє життя служінню Україні. Саме тут народився Маланюк-поет.
Його вірші, публіцистичні, культурологічні, літературознавчі статті майже щочисла з'являються в таборових журналах "Всім", "Веселка" та інших виданнях.
Восени 1924 року Євген Маланюк виїздить до Чехословаччини для навчання на гідротехнічному відділі інженерного факультету в Подєбрадах. Цей період для Євгена Маланюка став часом не лише копіткої праці, а й бурхливого літературного життя: доповідей, дискусій, мистецьких змагань. У Подєбрадах у 1924 році поет дебютує збіркою віршів "Стилет і стилос".
Там, в еміграції розквітає потужний талант Євгена Маланюка-поета, перекладача, літературознавця.
Провідна тема його творчості – Україна, проблеми її державності в минулому, сучасному і майбутньому.
Живучи за межами України, Євген Маланюк ні на мить не поривав з нею.
Нелегко складалося його життя і в Америці. В останні десятиліття Євген Филимонович усе частіше підсумовує пережите і зроблене. Автор не зраджує сформованих іще в молодості ідеалів, його критика спрямована на себе:
Купив цей час фальшивою ціною:
Ісходом, втечею, роками болю й зла,
А треба було впасти серед бою
На тій землі, де молодість цвіла.
